Українці, що через війну пройшли пекло — отримали жахливі травми, втратили близьких людей та рідні домівки. Телеведучий і шоумен Андрій Бєднков разом з іншими українцями розповів, що допомогло йому вистояти та продовжити свою боротьбу.
Андрій Бєдняков родом з Маріуполя. До початку квітня у блокадному місті були його мама та сестра. Коли їм вдалося вирватися з міста, мама померла, бо війна та нелюдські умови посилили її хворобу.
«Як і багато українців, я втратив дуже багато чого. Я не кажу про житло, я не кажу про квартири, будівлі… Я кажу про дещо більше. Я втратив своє місто. Ціле місто свого дитинства. І я втратив найріднішу для себе людину. “Русский мир” забирає у нас все».
Універсального способу пережити травматичні події немає, каже ведучий. Особисто його від відчаю рятують думки про Україну після перемоги. Вони надають сил та впевненості, яку він намагається показувати тим, хто також постраждав від війни.
«Я йду вперед, тому що так хотіла б моя мама. Вона завжди казала: “Синку, в тебе все вийде!” Бо хто, як не мама, в тебе вірить?»
Катерина Галушка — комунікаційниця ЗСУ, командир загону парамедиків у добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри». У березні 2022 року вона отримала страшну звістку — її коханий Антон Гевак, командир взводу 140-го розвідбату морпіхів, загинув у бою за Маріуполь.
«Кожна втрата — це біль, який не стихає з часом, а навпаки — здається, що стає гучнішим всередині тебе. Ти мусиш жити з ним і кожного ранку маєш собі повторювати, що ця втрата з тобою сталася, і ти не можеш нічого з цим зробити, і вже не в силах нічого змінити».
Щоб інші не відчували той біль, який довелося пережити їй, Катя вирішила повернутися на фронт і рятувати життя бійців у найгарячіших точках. Як оберіг дівчина взяла з собою браслет, який був на Антоні, коли той загинув.
«Одним із найсильніших орієнтирів для мене залишається, власне, моя робота, тому що як парамедик, я повинна рятувати життя поранених бійців. І для того, щоб зробити це ефективно, щоб надати їм якісну медичну допомогу, я повинна приглушувати в собі чимало емоцій, які я відчуваю, щоб не втратити пораненого, який знаходиться зараз в моїй машині або в моїх руках, тому що ця людина — це цілий Всесвіт для когось».
Ветеран війни Сергій Калитюк отримав поранення у 2014 році, коли розпочалось АТО. Під час штурму Ямпольського напрямку разом із товаришами з 25-ої окремої повітряно-десантній бригади він потрапив у засідку сепаратистів, намагався надати медичну допомогу пораненому побратиму і потрапив під обстріл. Піймав 5 куль.
«Мене врятували свої, гвинтокрилом відправили до Харкова, звідти у львівський шпиталь, де я провів три місяці. Але на грудному рівні куля зачепила спинний мозок і я втратив можливість ходити. Мені тоді було 21».
Опинившись в інвалідному візку, хлопець не здався. У шпиталі Сергій познайомився з паралімпійцями, почав займатися спортом. Нині він один із учасників Національної збірної Нескорених, цього року привіз до України срібну медаль зі стрільби з лука — та ще 4 медалі з Ігор Воїнів.
«Спорт — хороший початок, можна не займатися ним на професійному рівні. Але потрібно більше рухатися — тоді ніколи сумувати. Менше жаліти себе, шукати нові відчуття від життя. Головне не зупинятися».
Вчений-ісламознавець Саід Іcмагілов — один з найважливіших мусульманських лідерів країни понад 13 років. Через російське вторгнення колишній муфтій двічі втратив дім.
[quote author=""]«У 2014 році до мого рідного міста, Донецька, прийшли російські загарбники, і через їх переслідування — бо я попав у «розстрільні списки» — я мав покинути
Саід не лише не зламався під силою обставин, але й зайняв проактивну позицію. Ще до 24 лютого Ісмагілов вступив у місцеву тероборону, щоб захищати свій дім — Україну. Тепер він — водій-стрілець у складі медичного підрозділу ASAP «Хоттабич», який займається евакуацією поранених на передовій.
«Я абсолютно впевнений, що Україна переможе, і я займаю активну позицію: я борюсь за цю саму перемогу. Роблю від себе все, що я можу, задля того, щоб ми перемогли, щоб російські загарбники були викинуті з нашої України, щоб ми звільнили усі наші міста і села».
Ще одна особлива учасниця проєкту — вінницька розвідниця Ольга Твердохлібова, яка бачила дві війни. На фронт Другої світової вона потрапила у 17 років і з 18 років займалась розвідкою в тилу до самого завершення війни, за що отримала безліч орденів і медалей. Нині їй 98 років, проте вона не втратила стійкості та сили духу. З початку війни в Україні Ольга виступає перед українськими бійцями, а 24 лютого навіть просилася у військкомат на передову добровольцем.
«Знаю, що перемога буде за нами! І треба це всім знати і розуміти. Переживемо це все, і буде у нас дві перемоги – перемога над фашизмом і над рашизмом».
Нагадаємо, учасники «Сила Стійких» закликають українців ділитися власними непростими історіями у соцмережах із хештегом #моясила — щоб долати травматичні наслідки війни.
Раніше ми писали про те, що Андрій Бєдняков уперше розповів, чому зараз не воює на фронті. Він хотів захищати країну від російських загарбників і був готовий взяти в руки автомат.
Дивись відео по темі:
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.